Серед театральних тіней та музичних нот велично сяяв на сцені один із найяскравіших артистів балетного світу – Олександр Шиманський. Його грація, майстерність та елегантність завойовувала серця глядачів, а неповторний талант, виразність кожного руху – закохували у балет. Далі на khmelnytski.info.
Хоч і народився Олександр Петрович на Житомирщині, але з малих літ зростав, навчався, боровся за життя і власні мрії в Хмельницькому. Його серце так щиро закохане у наше місто, що кожен театрал може легко назвати свого кумира справжнім хмельничанином. Він – як головний балетмейстер Хмельницького обласного музичного драматичного театру (нині Хмельницький обласний академічний музично-драматичний театр ім. Михайла Старицького) був завжди струнким, підтягнутим, та відкритим до кожного. Кожен спектакль на сцені театру за його участі ставав магічним дійством: його ноги ставали крилами, а душа літала у висотах танцю.
Танець – ліки проти всіх негараздів
Його історія не розпочалася знаменитими театральними сценами або блискучими флешмобами великих міст. Вона виткана з праці, відданості та безмежної любові до мистецтва, яка сяяла у кожному його кроці та жесті, і залишила особливі спогади найпалкіших шанувальників.
Ріс хлопець в бідній родині без батька. Доля сім’ї була складною, а іноді – голодною у скрутні 1940-і роки в с. Став-Слобода. Саме тому старша сестра Олександра переїхала в Хмельницький, де проживав рідний дядько по маминій лінії, у пошуках роботи. Згодом в Хмельницький переїхала вся сім’я Шиманських і осіла в місті.
Голод, який спіткав Україну в ті непрості часи, також не оминув і сім’ю Шиманських. Щоб зберегти життя талановитому сину, мати віддала малого Олександра в Корчунецький дитбудинок. Життя без батьків було суворим, вимагало багато праці над собою, але цей життєвий урок не зламав Олександра Петровича, а навчив досягати своїх мрій.
Ще змалечку Олександр любив танцювати. Він навчався в середній школі №1, займався в танцювальному гуртку при Палаці піонерів. Саме танці надавали йому сил для боротьби за життя, за свої мрії, надихали його, ставали втіхою у найскрутніші хвилини.
Його талант вражав навіть найвимогливіших вчителів. Крок за кроком, працюючи невтомно, він досягав нових висот, викладаючи у свої танці всю душу та енергію. Перше знайомство з хореографією було під керівництвом Володимира Тітова та Юрія Клімчука. Пізніше він навчався в Київському естрадно-цирковому училищі, яке закінчив в 1965 році.
Розвиток танцювальної театральної кар’єри
Його кар’єра розцвіла, коли він приєднався до місцевого музично-драматичного театру в 1968 році. За короткий час він став справжньою суперзіркою, здатною перетворити будь-яку виставу на шедевр. Його ім’я стало легендою, а знімки на афішах звабливо запрошували нових шанувальників з усієї країни. Протягом 1968-1976 років балетмейстер активно виступає у складі місцевого театру. Варто зауважити, що акторів в той час в театрі не вистачало. Саме тому танцівникам доводилося вправно і грати, і танцювати, і співати. Драматичні герої в його виконанні особливо полюбляла публіка Хмельницького.
В 1986 році, після численних переїздів по Україні та за її межами, артист повертається до Хмельницького. Тут він втілює в життя давню мрію – повнометражний балет в драмтеатрі. Це було неймовірно: власними силами та невеликим колективом міського театру в 1988 році було представлено мінівиставу “Планета кохання”, а в 1991 році – повнометражну балетну виставу “Українкою я народилася”. За свою активну творчу діяльність Олександру Шиманському в 1997 році надано звання заслуженого артиста України.
Проте за всією славою та успіхом, Олександр залишався скромним та смиренним. Він знав, що кожен його танець – це дійство, що народжується у його серці й дарує незабутні емоції глядачам.
Прихильники, яким доводилося бувати на виставах за участі Шиманського, часто розповідають про магію, яка огортала кожного театрала під час вистав. Спостерігаючи його на сцені, здавалося, що час сповільнюється, а кожен рух – це миттєва картина, що малюється перед очима. Його танець – це не лише акт мистецтва, але й сповідь душі, яка звучить без слів, проникаючи в серця глядачів та залишаючи невимовну красу в їхніх серцях.
На жаль, останні ноти музики затихають, а ліхтарі сцени гаснуть, як згасла 12 січня 2021 року зірка Олександра Шиманського. Проте спогади про нього залишаться такими ж теплими та відвертими, як його мрійливий погляд, готовий знову зануритися у світ магії танцю на наступному виступі. Його ім’я – частиною великої історії балету, а його танці – яскраве полум’ям, що освітлює шлях для майбутніх поколінь артистів.
Олександр Шиманський – не просто артист балету з Хмельницького. Він – легенда, яка самостійно виборола своє життя на сцені, приклад для молодих талантів, які мріють про величність світла фарби та грації руху.