Леонід Миронович Куций – відоме імʼя для багатьох подолян. Причиною цього є його дотепна сатира та гумористичні твори. І все життя і творчість Леоніда є яскравим доказом справедливості народної мудрості про те, що від сумного до смішного один крок. За свою творчість нагороджений 14 медалями та є лауреатом Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Степана Руданського. Далі на khmelnytski.info.
Як поєднував літературну та військову діяльність?
Леонід Милонович народився у селі Великий Разутин Хмельницької області у родині колгоспників. Закінчив Базарійську середню школу. Після чого став працювати бухгалтером на фермі великої рогатої худоби колгоспу “Нове життя”. Згодом вступив до Новоград-Волинської авіаційної академії, а звідти перевівся до Вольського авіаційно-військово-технічного інституту. Також Леонід Мироновича закінчив Московську військово-політичну академію. На військовій службі чоловік провів довгих 44 роки. Після виходу зі служби у званні підполковника, працював викладачем у школі цивільної авіації та автошколі з підготовки водіїв і механіків мобільних ракетних комплексів. Наступних 5 років працював помічником народних депутатів України.
Чому творчий дебют був невдалим?
Леонід Миронович захоплювався журналістикою та поезією. Сатиричні вірші почав писати ще у 1960-х роках. Молодий офіцер мріяв стати журналістом і працювати у творчому напрямку. Але коли майбутній український письменник видав свою першу казку російською мовою “Слонова дисципліна”. Та цей початок залишив гіркий присмак тому, що автору був перекритий шлях до університету, оскільки у персонажі казки “слона” впізнали великого полководця і диктатора. Гуморист видав 18 збірок гумору, сатири, лірики, серед яких чимало смішних і дотепних книжок для дітей. У 21 столітті діти полюбляють його яскраві й оригінальні гумористичні книжки “Вуха без капелюха”, “Замакітрений макогін”, “Дебільний Осел”, збірники сатири “Тези на протезах”, “Бараняча цидула”, “Відгомін епохи”, “Персонажі без камуфляжів”, “Статури з натури”, “Як величати?”, “Пробки” та інші. Не кажучи вже про збірки гумору для дітей “Веселий Петрик”, “Калікографія”, “Милосердна Киця”, “Анкета від шкета”.
Творчий шлях гумориста
Свою першу книгу “Вуха без капелюха” гуморист видав у 1995 році. “Замакітрений макогін” – сатирично-гумористична книга, що була видана у 1998 році. Збірка Леоніда Куцого “Дибільний осел” містить гостру сатиру та гумористичні твори доби української незалежності. Згодом вийшла третя книга Леоніда Мироновича Куцого “Веселий Петрик”, де автор створив узагальнений образ мудрих і веселих українських дітей. У 2001 році вийшов комікс Леоніда Куцого “Калікографія”, в якому автор розповідає про негативні сторони виховання дітей. Одна зі збірок “Стежини долі” розповідає про звичайних людей. У книзі є щирі, теплі та зворушливі рядки любові та поваги до українського народу, друзів і земляків автора, а також твори, присвячені вічній темі кохання та родинних стосунків. Багато творів Леонід Миронович присвятив дітям, які по-особливому їх любили. Він ділився з дітьми важливістю дружби та взаєморозуміння. Майже щороку зʼявлялася нова збірка творів Леоніда Мироновича. У його доробку 22 книги, 12 з яких – це гумор і сатира. Попри свій вік, автор ніколи не відчуває втоми, а його жага до творчості ніколи не вичерпується. Підтвердженням цього є вихід першого тому повного зібрання гумористичних творів поета “Відтінки поведінки”. А також вийшов друком другий том повного зібрання творів Леоніда Куцого “Вовча практика”.