В історію української музичної культури Кость Місевич ввійшов як бандурист, педагог, теоретик, фундатор перших професійних форм бандурної освіти у галицько-волинських землях, майстер із виготовлення музичних інструментів. Він, як творча особистість, усе життя присвятив розвитку бандури. Концертно-виконавська діяльність Костя Місевича як соліста-бандуриста та ансамбліста мала велике значення для культурного ландшафту Галичини й Волині. Це особливо проявилося у ряді концертів не лише у краї, а й поза його межами, на теренах Польщі. Це вказує на великий успіх, який мав Кость Місевич як бандурист серед слухацької аудиторії. Саме він сприяв зацікавленню молоді музикуванням на бандурі, залишив неоціненний внесок у мистецтво бандурного виконавства не лише в Україні, а й поза її межами. Далі на khmelnytski.info.
Кость Місевич народився у Проскурові
Костянтин Місевич народився 17 листопада 1890 року у селі Лезневе, передмісті Проскурова, у родині адвоката Федора Місевича. У 1917 році виборці Проскурівського повіту обрали Костянтина Місевича депутатом Центральної Ради, як представника Всеукраїнської Ради селянських депутатів. У період з 1918 року по 1920 рік він працював комісаром Подільської залізниці. Спочатку Міністерства залізниці Української держави, потім – Директорії. У листопаді 1920 року з урядом та армією Української Народної Республіки Кость Місевич змушений був емігрувати до Тарнева, що у Польщі, та залишити у Лезнево дружину Юлію та 4-річну дочку Галину. За свідченням Костя Місевича, вирішальну роль у формуванні його громадянсько-патріотичної позиції відіграла бандура: “Родився не для того, аби бути бандуристом, але мусів ухопитись, за бандуру, як за останню зброю, після того, коли українська влада та армія справу програла…”. Доля подарувала Костю Місевичу вчителя – медвинського кобзаря Антона Мітяя, який у революційні роки був активним натхненником стрімкого поширення кобзарської культури серед українського вояцтва. У червні 1917 року відбулося знайомство Місевича з козацьким інструментом. Він захопився грою на бандурі під час національно-визвольного піднесення, згодом придбав інструмент, удосконалював гру та успадковував виконавські традиції мандрівних кобзарів. У період з 1922 року по 1928 рік Кость Місевич мешкав у передмісті Перемишля, де познайомився з українськими козаками. Серед них – П. Ковжун, П. Запорізький, М. Прасіцький, Л. Боровик, Д. Гонта. Деякий час Місевич був підручним малярів, які розписували церкви на території Польщі. Згодом він налагодив звʼязки з перемишльською групою української інтелігенції на чолі з видавцем і редактором тижневика “Український голос” Д. Григоринським.
Бандурист оселився біля села Верхрата Равського повіту. Тут відкрив майстерню з виготовлення бандур.
Дует Костя Місевича та Дмитра Гонти підкорив публіку в Україні та Польщі
У 1923 році Кость Місевич створив дует зі своїм учнем Дмитром Гонтою і здійснював гастрольні подорожі Галичиною, Закарпаттям та Волинню. Це було викликано, з одного боку, необхідністю заробляти на прожиття, а з іншого – виразною зорієнтованістю бандуристів на національно-визвольні події 1917-1922 років. Географія концертних подорожей дуету була широкою. Перший виступ відбувся у містечку Медика Рава-Руського повіту, де вони зібрали поважну кількість слухачів. Концерти відбувалися один за одним у містах і селах Галичини, Західного Поділля та Волині. Концертні виступи Місевича й Гонти складалися з трьох частин. На початку було коротке слово про бандуру, традиційні школи кобзарів, далі – по дві-три сольні пісні, дуети, а також думи та історичні пісні, виконання яких супроводжувалося короткими коментарями. У третій частині концерту – жартівливі пісні і танцювальні мелодії. На завершення концерту, що тривав близько півтори години, звучали рядки вірша “До кобзи” Пантелеймона Куліша. Місевич та Гонта були бажаними гостями і співали “степових пісень” знаменитому новелісту Василеві Стефанику з Русова, Євгенові Купчинському – славному на все Поділля, Андрію Чайковському – відомому українському письменнику, який проживав у Коломиї. У березні 1925 року до дуету Місевич – Гонта приєднався бандурист Данило Щербина, який активно співпрацював з відомим українським балетмейстером Василем Авраменком. Знаковим для дуету стало двотижневе турне з “Українським Наддніпрянським хором” під орудою Котка Центральною Польщею, містами Поморʼя та Шльонська. За словами Гонти, виконання українських творів викликало у польських слухачів “революцію” в їх уявленнях про українську музичну культуру, змінило ставлення поляків до українців. Гастролі завершились концертом у залі Варшавської консерваторії, після якого артистам видали візи на виїзд до Німеччини. У вільний від виступів час, бандуристи виходили за містечко Гримайлів, до старої козацької могили з великим хрестом, сідали біля неї й співали “степових” пісень. Упродовж дня розмальовували церкви, а у вечірній час створювали театральні гуртки та готували вистави.
Зустріч у Кременецькому ліцеї була доленосною
Дует бандуристів був частим гостем українських навчальних закладів: гімназій у Луцьку, Рівному, Кременці, духовних семінарій у Львові, Перемишлі та Станіславі, жіночих та чоловічих монастирів. Памʼятним для бандуристів залишився концерт у Кременецькому ліцеї 1927 року. Після їхнього виступу відбулася творча зустріч з місцевою інтелігенцією у книгарні наукового товариства імені Т. Шевченка. Серед поціновувачів бандурного дуету була Маргарита Боно, вихованка Київської консерваторії, колишня співачка хору Олександра Кошиця. Вона запросила Костя Місевича до себе на хутір, де виконала у власному фортепіанному супроводі кілька волинських народних пісень. Згодом Маргарита стала його дружиною, від якої він написав багато цікавих пісень і аранжував їх для бандури.
Яким було життя бандуриста після одруження?
У 1929 році після одруження Кость Місевич оселився у села Млинівці на Кременеччині. Разом із дружиною, яка під його керівництвом опанувала гру на бандурі, він брав активну участь в урочистостях кременецько-почаївської “Просвіти”. Культурно-мистецька діяльність подружжя Місевичів включала організацію шевченківських концертів, що відбувалися за участі ансамблю бандуристів під орудою Місевича. Сімейний дует був постійним учасником концертів на честь Симона Петлюри, Михайла Грушевського, також присвячених памʼяті Лесі Українки, Івана Франка або видатним історичним подіям. Після вересневих подій 1939 року, приходу на західноукраїнські землі радянської влади Кость Місевич з дружиною емігрував до Польщі. Бандурист став співорганізатором і учасником мандрівного театру “Заграва”. У жовтні 1940 року на запрошення проводу Холмської української гімназії Кость Місевич очолив клас бандури, що налічував понад 30 учнів. Влітку 1941 року подружжя Місевичів повернулося до Млинівців. У червні 1941 року імʼя митця зʼявилось у списку викладачів Кременецької музичної школи, що розташовувалася у тогочасному приміщенні Просвіти. Тоді ж Кость Місевич, уже надрайонний провідник ОУН, часто їздив селами й містечками Кременеччини. У час героїчної боротьби УПА Місевич не лише продовжував славні традиції українських козаків-бандурників 13 минулих століть, а й склав своє життя на вівтар Батьківщини. Загинув віртуоз-бандурист Кость Місевич 11 вересня 1943 року трагічно, коли потрапив до рук німецьких окупантів.
